мачили так, що сюди зовсім не стосується фабрично-заводське виробниче життя. Насамперед у нас іще „Цементу“ нема. Не тільки процес нової індустріялізації України, який мусить протягом довгих років іще бути сюжетним джерелом для нашої літератури, але й доба відновлення господарства ще не відбилась чимсь монументальним в українській літературі. Але-ж виробництво, крім того, має величезне значення з погляду нашого завдання що-до робітничого побуту. Якраз простежити процеси впливу виробництва на побут і, навпаки, ту межу, де закінчується вплив виробництва й починаються инші впливи, що йдуть або від, иншого суспільного оточення, або від старої традиції, простежити всі ці суперечливі процеси, конфлікти між старим і новим не тільки в цілій робітничій громаді, а й в окремих групах, в окремій родині — це одне з найважливіших завдань пролетарської літератури.
І не тільки це, а є й справи вужчого характеру, які мають, проте, велике загальне значення. Приміром, особисте життя робітника по-за заводом, зборами, колективом, з його думками, радощами й турботами, і родинне життя, кохання. Чому це прекрасно, а головне, докладно висвітлюють, коли це стосується міщан, студентів, розкладених комуністів і комсомольців, а не можемо це розповісти про робітників? Робітник хоче себе бачити в літературі не тільки „героєм“, а й звичайною людиною.
