І хоче він не тільки з простої цікавости, а тому, що хоче мати від літератури щось поучне, виховне. Це бажання робітника тим законніше, що задоволення його вимагають інтереси й завдання культурної революції. Пролетарська література мусить мати найбільшу вагу в справі революціонізування робітничого побуту. Очевидно, що вона повинна не тільки пасивно відбивати побутову дійсність, а й активно підтримати поступові та революційні явища в йому. Та всі ці завдання з особливим загостренням підкреслюють іще й ще раз конечність знання робітничого побуту для пролетарського письменника.
Треба одверто визнати, що наші пролетарські письменники не знають побуту робітництва. Не знають його тому, що далеко не всі є робітники з походження, а більшість виховувалася в зовсім иншому оточенні та в инших побутових обставинах. Навіть ті, хто з походження робітники, давно відійшли від робітничого побуту й не можуть як слід, а особливо вчасно збагнути ті зміни, що відбуваються в робітничому побуті. Ще так-сяк пізнати заводське життя легко, але-ж знати безпосередньо побут робітництва в усіх його проявах дуже важко. А пізнати треба конче, бо инакше пролетарські письменники не виконають одного з найважливіших і найпочесніших завдань. Пізнати-ж робітничий побут можна тільки через щільний звязок із робітничою класою.
