від якого так само не вільні революційні письменники. Ми ще не не забули, як Вапліте при своєму народженні створило цілу теорію для підпертя своїх „жрецьких“ настроїв. Зарозумілість, високомірність, позування — всі ці риси старого часу ще й тепер заваджають декому вийти за межі своєї групи, більше поринати в життя, і, до речи, чуліше ставитися до молодих письменницьких сил.
Богемство і „культ жрецтва“ серед пролетарських письменників буває здебільшого тоді, коли вони замикаються всіма своїми інтересами в вузьке коло письменницького оточення. Трапляється, що письменник, походженням із робітників, видавши першу свою збірку, стає професіоналом письменником, цілком відривається від класи, постійний звязок з якою повинен-би бути живим джерелом його творчости, і тоді письменник починає бачити життьові явища не очима своєї класи, а очима індивідуаліста, який зрештою завжди ближчий до дрібної буржуазії, як класи антиколективістичної. Так непомітно для себе пролетар-письменник докочується до того, що починає виконувати соціяльне замовлення чужої суспільної верстви.
Треба буде не раз ще нагадувати про те, що письменник тільки суб'єктивно вільний — і коли вибирає собі певну тему, і коли художньо оформлює її; але об'єктивно він залежить від життьових впливів, що формують його психіку і що вони йдуть від пев-
