пише Чужак, — ідеологія цієї класи не може залишитися байдужою до всього того, що, вбиваючи волю пролетаріяту до перемоги (підкресл. Чужака), невільно або вільно віддаляє момент світової перебудови. Питання про переможну психіку (підкресл. Чужака) — це питання для нього „життя й смерти“.
Це правильно, що ідеологія пролетаріяту повинна бути здатна до подолання чужої ідеології, що психіка пролетаріяту не повинна бути пасивна, яка сприймає некритично. Аджеж це є єдина передумова класової боротьби пролетаріяту — хто-ж із цим може сперечатися. Але ця теза тільки каже за те, що художник — представник пролетаріяту мусить мати „переможну психіку“, власне чітку класову ідеологію. Та чи це ідентичне тому, щоб підчас самого творення давати певне замовлення своїм почуттям, імператив своїм емоціям, мовляв, будьте такими, а не иншими. Аджеж і Плеханов має цілком на увазі ідеологію художника, аджеж і він каже не за пасивну психику, а за активне відтворення життя. Недурно Плеханов волів краще мати діло з такою формулою, як „відтворення життя“, аніж „відбивання життя“. „Сказати, що мистецтво є відбивання життя, — каже Плеханов, — значить, висловити хоч і правильну, але все-таки дуже непевну думку. Щоб зрозуміти, яким чином мистецтво відбиває життя, треба зрозуміти механізм останнього. А в цивілізо-