квіту. Через те ця теорія формального мистецтва не може бути вихідним пунктом для виправдання погляду Луначарського: що кожного даного разу в кожному даному творі можливе відділення форми від змісту. Висновок: неправильно, що форма ніколи не відділена від змісту; неправильно, що форму можна завжди відділити від змісту. Правильно-ж, що взагалі, як правило, форма відповідає змістові; коли форма вступає в конфлікт із змістом, це означає, що дане мистецтво вступило в фазу занепаду та що на його місце неминуче з'явиться нове мистецтво з новим змістом, новими ідеями і новою формою. Коли-ж зміст перегнав стару форму, це означає, що потрібна нова форма. За наших часів революційне письменство як-раз переживає процес творення нової форми.
Коли говорять про взаємини форми й змісту, то часто ставлять ще таке запитання: а чому перевага: формі чи змістові? Примат форми чи змісту? Про примат форми марксистові, звісно, соромно й казати. Примат форми означає: форма — як початок усіх початків, отже, як самоціль. Але чи значить це, що треба визначити примат змісту, як як абсолютну істину? Я вважаю, що про примат змісту можна говорити тільки відносно. Бо-ж без мистецької форми ідеї, втілені в певні слова, не становлять літературного твору. Проте при недосконалій формі твір, заповнений певним змістом, може бути цілком
