ціялістичному суспільстві мистецтво так само, як тепер в буржуазному суспільстві, відограватиме ролю „прикраси“, комфорту то-що“. За Фріче виходить, що занепад мистецтва в буржуазному суспільстві не є наслідок загальної деградації, а наслідок машинізації, механізації життя його, де митцеві, що „мислить образами“, місця немає, аджеж там все раціоналізоване. Отже через те й художник-індивідуаліст виробляє продукти прикрас, комфорту то-що. А зважаючи на те, що соціялістичне суспільство не менше буде механізоване, не менше буде раціоналізоване, немає підстав думати, що мистецтво в теперішньому нашому розумінні там розвинеться. „У психіці наскрізь раціоналізованій, пише т. Фріче, — під потрійним могутнім пресом грандіозно розвиненої організації техніки й науки, в психіці, в якій напевно самовладно пануватиме ratio, чи багато місця знайдеться для мислення художніми образами, чи символами?“ (В. Фріче, „Очерки по искусству“). І у відповідь на своє запитання Фріче каже: „У майбутньому навряд чи становище та роля мистецтва значно зміниться в порівнанні з сучасним, і соціялістичне суспільство буде з цього погляду не протилежністю капіталістичного, a його організм — продовженням, з тою тільки різницею, що мистецтво, як воно уціліє, головним чином, як мистецтво „прикраси“, вже не буде монополією кількісно нечисленної класи, і як тепер, та
