ще більше, ніж тепер, гегемонія залишиться за наукою й технікою“ (В. Фріче, „Очерки по искусству“, стор. 210-211). Власне, Фріче дивиться на майбутнє мистецтва тими ж самими очима, якими дивляться теоретики „Лефа“, зокрема Арватов. Бо-ж і Арватов каже, що мистецтво віллється у процес життєбудівництва, що мистецтво буде мистецтвом речей. Різниця тільки та, що Арватов не залишає місця в майбутньому і для мистецтва — комфорту, а Фріче залишає, що Арватов думає, що тільки пролетаріят знищить теперішнє мистецтво, а Фріче тої думки, що буржуазія давно підкопала ґрунт під мистецтво. Природньо, що цей погляд Фріче само собою заперечує можливість розвитку окремого пролетарського мистецтва. Та погляд Фріче йде врозріз з поглядами Плеханова на мистецтво. Неправильно є те, що мистецтво занепадає в наслідок машинізації, механізації тощо. Аджеж буржуазне мистецтво знає часи великого піднесення, великої активности. І тільки в останні десятиріччя, коли буржуазний лад починає хитатися від великих протиріч, що ними ж викликані, настає епоха декадансу. Плеханов вважав, що для мистецтва найбільше важать передові ідеї, що вони найбільше сприяють його розвиткові. Отже чи період пролетарської диктатури, так насиченої ідеями, не найсприятливіший для створення могутнього пролетарського мистецтва? Пролетаріят давно почав творити своє мистецтво, але розвиватися це
