дійсність, не носить перманентного характеру. Епоха горожанських війн почалася, але вона буде мати чималі „передишки“, то в одній, то в другій країні. Отже, в час цих „передишок“ і буде творитись мистецтво переходового періоду, що його ми називаємо пролетарським. Воно стане за глибоко-революційний чинник, за глашателя ідей свого класу, воно буде тим, чим був для своєї епохи Вольтер, чим був для середньовіччя Данте“ (Микола Хвильовий „Камо грядеши“).
Хоч у своїх основних ідеях в „Камо грядеши“ Хвильовий зайняв цілком невірну позицію, хоч ця книжка зустріла з мого боку вороже ставлення, але під наведеними словами Хвильового про пролетарську літературу я обома руками підписуюсь. Троцький не правий, не правий і т. Фріче. Пролетарське мистецтво є, воно ще більше буде.
Тут повстає питання: яка природа, або яка мусить бути природа пролетарського мистецтва, а також, які завдання його. На арену, звісно, виступають тут з своїми поглядами теоретики Лефа з своїм „виробничим“ мистецтвом, колишні пролеткультівці з своїми спрощеними поглядами на шлях створення пролетарьскої літератури та прихильники, я-б сказав, реалістичного погляду на мистецтво. Познайомимося насамперед з поглядами таких теоретиків „лівого“ мистецтва, як Арватов і Третьяков. Арватов у своїй книзі “Искусство и классы“ найширше
