розвиває свою теорію. Засади його теорії такі. У передбуржуазну добу мистецтво й практика були тісно сплетені між собою. Тоді-ж художник працював безпосередньо на споживача. Тоді художник торкався всіх видів побуту, він виявляв свій талант і на камені, і на рушнику, і на книгах, і на меблях і т. д. Та настав капіталістічний лад, який об'єднав виробництво, зробив виробничий процес стихійним. Процес консолідації виробництва торкнувся тільки матеріяльних цінностів, і художник, випертий з галузів матеріяльних, залишившись до того-ж ремісником, почав продукувати речі розкоши то-що. Художник в капіталістичному суспільстві, як індивідуаліст-ремісник, ненавидить машину, техніку, замикається в себе і, відірваний від життя, починає дивитися на свою працю, як на самоцінну. У наслідок специфічних потреб, які ставить зверхня класа, розвивається варстатне мистецтво (тоб-то переносна картина, переносна скульптура). Це найвищий вияв одходу мистецтва від життя. Варстатне мистецтво (в даному разі образотворчість) проробило й свій шлях, приміром, від „образу“ (натуралістичний реалізм) до безпредметних картин (експресіонізм). Нарешті, з'явилися, як предтечі нового перетворення мистецтва, конструктивісти, які вже зробили основою своєю мистецької ідеології матеріяльні речі. Але-ж це ще не пролетарський конструктивізм, бо буржуазний конструктивізм, за Арватовим, ще не органі-
