затор речей, ще сам тримався на підвалинах варстатного мистецтва. І тільки пролетаріят дасть конструктивізму той напрямок утилітарного злиття з працею робітника, інженера то-що. Ось акордне формулювання самого Арватова нових засад. Він каже, що Жовтнева революція проказала шлях конструктивістам і вони зрозуміли, що:
„1) Реальне творче оброблення матеріялів стане дійсно великою організаційною силою, коли вона скерована буде на створення потрібних, утилітарних форм, себ-то речей; 2) що колективізм вимагає замінити індивідуальні форми виробництва (варстат) на масове механізоване виробництво; 3) що кустар-конструктивіст повинен стати інженером-конструктивістом“ (Б. Арватов, „Искусство и классы“).
В унісон з Арватовим С. Третьяков каже, що „суть теорії“ „виробничого“ мистецтва є в тім, що винахідництво художника повинне служити не завданням всякого роду прикраси, а повинне прикладатися до всіх виробничих процесів“.
Нічого оригінального до цієї теорії не додавали пролеткультівці: вони різнилися тим, що мали ніби ширшу програму для ролі протетаріяту в цей переходовий період, бо-ж вони не спинялися перед штучним насаджуванням так званого пролетарського мистецтва.
Що-ж нам пропонують, врешті, теоретики „лівого“ мистецтва? Просто знищити мистецтво. Бо
