нашого мистецтва, об'єктивно відбивав настрої тої частини дрібно-буржуазної інтелігенції, що боїться поширення діяпазону української культури на пролетаріят, що боїться, коли хочте, українізації пролетаріяту.
Саме нові вимоги й перспективи українського культурного руху й стали причиною розшарування революційного літературного фронту, отже, і викристалізування відбіжних тенденцій, що таїлися в таборі революційних українських письменників. Одна група виявила ухил дрібно-буржуазний, друга тримала високо прапор пролетарської літератури. Одна почала здавати позиції, і тим самим могла занапастити все здобуте для того, щоб зростали елементи пролетарської творчости, друга — боролася за здобуті позиції й за кращі умови для пролетарської літератури. Тільки й усього. Але цього досить, щоб зрозуміти, що серед перших були всі підстави для дрібно-буржуазного переродження, а серед других усі умови, щоб стати авангардним революційним бійцем. Та сила, що виступила під прапором „Всеукраїнської спілки Пролетарських Письменників“, виступила в ролі авангардного оборонця пролетарської тенденції в українській літературі. У цьому її величезна заслуга. Але це не значить, що всі члени цієї організації є вже пролетарські письменники. Під прапором цієї спілки найпевніше забезпечений шлях розвитку пролетарської літератури, але це не значить, що треба цілком нехтувати всіма иншими організаціями,
