де може зріють потенціяльні сили пролетарської літератури. Коротко кажучи, не може бути мови ні про яку гегемонію. Цю гегемонію пролетарська організація повинна здобути в ідейній боротьбі й практичній своїй роботі. Цього безперечно дотримуватиметься організація пролетарських письменників.
Всі закиди й обвинувачення „Всеукраїнської Спілки Пролетарських Письменників“ в „напостівстві“ не мають під собою ніякого ґрунту. Російське „напостівство“ в тому вигляді, як воно колись було (бо тільки колишнє „напостівство“ може ставитися на карб), почало з наступу, а пролетарська група на Україні з оборони. Пам'ятаймо, що напостівські методи насамперед вживав тов. Хвильовий, що наступ почав він, а слідом за ним почали нападати на ліві письменницькі елементи всі, кому не лінь було, що під гаслами цього наступу почали консолідуватися всі праві елементи, що на початку ліві групи тільки оборонялися, тільки оце недавно зорганізувалися, щоб, очевидячки, і наступати, коли треба, але зовсім не з напостівськими методами. Російські „напостівці“ були за їхню диктатуру в мистецтві, а українські пролетарські письменники ніде такого бажання не висловили; російські “напостівці“ були за цілковите нехтування попутників, а на Україні ми такої їдеї не спостерігаємо. Проте гостра літературна боротьба збудила
