багато пристрастів, що подекуди може спричинитися до збочення з правильної лінії у справі взаємин з попутниками. Через те я хочу на цій справі взаємин спинитися докладніше. Це, власне, головне завдання моєї статті.
Справжні попутники часто закидають критикам, кажучи: нас називають „попутниками“ тільки через (нерозбірливий текст) що ми не завжди радіємо, а й сумуємо, що бачимо не одні світлі промені, але й темні плями. Насправді, ні один серйозний марксистський критик ні одного з письменників за перелічені властивості не віднесе до категорії попутників. Це зовсім не обов'язок письменника, хоч-би найбільше пролетарського, конче радіти чи обминати темні сторони нашого життя, зовсім не ці властивості відрізняють пролетарського письменника від попутника.
Той-же, що ставить в ім'я „пролетарськости“ такі вимоги, не служить ані справі літератури, ані справі пролетаріяту. Звісно, пролетаріятові, що йде вперед, що є молода класа, перед якою відкриті нові творчі шляхи, в основному властивий оптимізм, віра в свої сили, і навпаки — буржуазії, як класі, що деградує, особливо недобиткам буржуазії в нашій країні, властивый песимізм. Але не можна вимагати від письменника, щоб він завжди уникав ноток песимізму в своїй творчості, хоч і повинні ми прагнути, щоб література наша організовувала почуття та волю, підносила бадьорість і віру передової класи.
