Характерною рисою занепадництва не є підкреслення негативних явищ, а скиглення й нудьга, цілковите безвір'я, одним словом така література, що дезорганізує суспільну думку й волю до боротьби. Можна підкреслювати темні сторони життя, але робити це так, щоб викликати волю до подолання цих явищ, і можна впадати в цілковите безвір'я. В українській літературі ми спостерігали останніми часами елементи справжнього занепадництва, як серед тих письменників, що відбивають процеси нашої буржуазії, що соціяльно розкладається, і через те не має ніякої перспективи, так і тих, що, бажаючи служити новому ладові, не вибираються на широкий шлях з суперечностей нашої доби.
Буржуазія була понадіялася на „неп“. Відомо, що „неп“ спричинився до широкого „зміновіхівства“: гадали, що це відмовлення від „непорядків“ і, „хаосу“ часів воєнного комунізму для того, щоб тихесенько пливти, і припливти до берега буржуазного суспільства. Та надії ці розвіюються. Буржуазії залишається задовольнятися сьогоднішнім днем, „благати на годину“, а що-до завтрішнього дня… — провалля. Погано і з куркулем. Він бачить, що місто організується, що назріває якась індустріялізація, але він не звик вірити в організаційну силу міста. Для його психіки основний чинник, що організує, — це хутір, і він хапається за свої старі згадки, що тягнуть до феодальних часів. Ці дві сили плекають
