уковий погляд на всі галузі його будівництва. Отже як-раз в галузі мистецтва виявилося, що тієї наукової спадщини, яку залишила попередня марксівська література, замало, щоб за її допомогою конкретизувати мистецькі завдання пролетаріяту. Більше того, наукова база марксівського мистецтвознавства встала перед пролетаріятом такою незораною, що стало можливим незвичайно різнородне трактування серед марксистів не тільки практичних мистецьких завдань пролетаріяту, але й основних проблем мистецтва. Причина всіх гострих дискусій, що відбувалися останніми роками в Росії й на Україні серед самих марксистів, — це різне, часто навіть протилежне розуміння проблем мистецтва. Де ви знайдете ще таку галузь, щоб були такі розходження між марксистами-фахівцями в розумінні самого значення даної галузи, як це ми спостерігаємо що-до мистецтва? Чи уявляє хто собі, щоб серед теоретиків політекономії точилася дискусія на тему: „що таке політекономія“, або серед істориків на тему: „що таке історія“? А ось в галузі мистецтва ми маємо численну літературу після революції на тему: „що таке мистецтво“. На саме значення мистецтва існують різні погляди серед марксистів. Що-ж дивного, коли точиться боротьба навколо другорядних, так-би мовити часткових проблем мистецтва?
Це, звісно, не значить, що всі, хто виступає на полі мистецтва від імени марксизму, однаково праві.
