воно поволі формується в нас на Україні, де тільки вузька верства пролетаріяту була здавна звязана з українським словом, і де тільки оце тепер українське слово поширює свій вплив на нові його верстви?
Звісно, політична диктатура пролетаріяту особливо багато важить і особливо сприяє зростанню культурної гегемонії пролетарського міста. Але дрібно-буржуазна стихія, підтримана старою народницькою літературною традицією, робить опір, озираючись раз-у-раз назад на минуле, бо не розуміє того великого майбутнього, що несе для української культури керівна роля пролетарського міста. Отже, попутництво на Україні має під собою ще ширший ґрунт, ніж в Росії. І через те напостівські методи, дарма, що їх ніхто не пропонує, але як-би їх хто хотів відновити, були б ще шкідливіші тут. Хай мене не розуміють, що я пропоную якусь маніловщину. Ні в якому разі. Я стою за рішучу та гостру боротьбу з прямими класовими ворогами пролетаріяту, з тими, яких до попутників не можна віднести, з тими, що зовсім не приймають революції, — а такі є в нашій літературі, треба їх тільки правдиво кваліфікувати. Їх треба відкинути, як шкідливих для революції. Я-ж стою за серйозну ідейно-критичну боротьбу з попутниками, але вже не через відкидання, а в процесі співробітництва. Попутників не можна вважати за шкідливих для культурного процесу. Ïx не можна цілком виключити з сфери мис-
