У цей час, коли дехто з молодих поетів у перших своїх творах подавши надії на те, що вони стануть співцями передової класи суспільства пролетаріяту, але не встигши розквітнути, як пролетарські письменники, надто швидко похитнулись, загубивши перспективу; коли серед цих товаришів звучать ноти скепсису, розпачу й зневір'я, індивідуалізму та відчудження від патосу і творчих процесів робітництва; коли будучи самі схоплені на ідеологічний гачок новонародженої через НЕП буржуазії, ці товариші відважуються на сумнівної якости сміливість „розстріляти НЕП“, виявляючи цим тільки анархічну байдужість до тої історичної епохи, через яку пролетаріят об'єктивно мусить пройти на шляху до своїх комуністичних ідеалів; коли дехто з цих товаришів одверто признається в своїй безпорадності, пишучи
„Загубив я надію і путь,
і ніяк відшукати не можу“…
в цей час багато важить ще раз і ще раз взятися до студіювання перших пролетарських письменників
