відкидає від них брудну накип вікових ненормальних умов, сміття і забобони, знесені в них хворими й паразитними групами Людства, нетрудовими класами, яким не буде місця в новому життю“ („Мистецтво“, ч. 5—6, 1919 р.).
Отже, Елланський тут помилявся в 1919 році. На це впливала, з одного боку, згадана міжнародня ситуація, але, з другого, тут важило негативне ставлення його до пролеткультівців, що лабораторним способом, згори, бралися насаджувати пролетарське мистецтво. Відчуваючи цілком правдиво всю фальш і шкідливість пролеткультівських теорій, Елланський у боротьбі з ними дійшов до инших неправдивих крайнощів, неправдиво тлумачучи ролю пролетаріяту в мистецтві. Але ми бачимо далі, що згодом Елланський виправляє свою помилку в цьому питанні, хоч досить чіткого погляду на пролетарське мистецтво він так і не виявив. Приміром, у статті „Без маніфесту“ він висловлює свое незадоволення з того, що Троцький дав „змогу різним формалістичним угрупованням посилатися на його авторитет, воюючи з угрупованнями революційними, комуністичними, що гасло пролетарськости протиставляють буржуазності й дрібно-буржуазності поглядів у творчості“.
Повстаючи знов таки проти новоявлених пролеткультівців або, „жовтнівців“, що лабораторним способом, „без звязку з робітничою класою, виго-