Сторінка:Юрій Клен. Каравели. 1943.djvu/116

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено



Ми вийшли в ніч, у мрячну далеч.
Розгойдана вітрами мла,
Що в пітьму гнала хижу галич,
Усі шляхи нам залягла.

Дрігнули хмар криваві вії,
І кожна блискавка — як вуж.
Скажено вихор шаленіє
В просторах наших душ…

Десь там горить священне місто
Шпилями гострими дзвіниць,
Немов троянда золотиста,
Розквітла в заграві зірниць.

Ми йдем, і може нас зустріне
Усіх церков потужний дзвін,
І браму золоту відчине
Нам чорна варта тих країн.

1937.