Сторінка:Юрій Клен. Каравели. 1943.djvu/117

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


***

Не знаю, не знаю, не знаю,
Як душу твою відновить.
Я вірною тінню буяю
Над тим, що у серці горить.

Я бачу, я бачу, я бачу:
Роздерли пожари страшні
Провалля і сміху, і плачу,
І кряче журба на стерні.

Навіки, навіки, навіки
Потахло минуле вночі,
І схрещують бурі великі
Над нами блакитні мечі.

Ми танем, ми танем, ми танем,
І вітер чужої весни
Розвіє нас білим туманом
І будуть густи буруни.

Ми згинем, ми згинем, ми згинем,
Щоб знов відродилися сни,
І вихорем дужим полинем
Над полем нової весни.

26. XII. 38.