в „Уніоні“ зостався, — то три години страшно проклинав. Спочатку тебе, а потім — циганів.
Їде Недайхата вже спокійний, тільки з усіма цілується. Підїхали до гори убрання (там вартовий стояв) — так він і вартового поцілував.
Приходить до полковника, той, як сич, дивиться. А він — нічого, рапортує:
— Пане полковнику, дігнав частину. Зо мною охотників стільки-то. Зголошую своє прибуття.
— Прибуття? каже полковник: І почав, — з півгодини говорив, Недайхата тільки покашлював.
— Но, — каже полковник, — а тепер на три тижні під арешт, посидите на хлібі й воді за неявку на трівогу і легковаження наказів начальниника.
Потім уже лагіднішим голосом:
— А ваші вороні коники, памятаєте, з вашої сотні — усі до одного прокляті цигане забрали.
Стукнув Недайхата закаблуками, віддав шаблю, револьвер, іде на кінець села до хати, під арешт.
Хата на вигоні, а з хати — баритон:
„Владико неба і землі,
Взивающе к Тобі з мольбою“…
Гульк, аж там сидить Григорій.
— Ти ж чого? — дивується сотник.
— Та я тільки купатись і вийшов. Я вже тут другий тиждень сижу. Приїхав до нас на обід інспектор кавалєрії, галичанин, а я йому для штуки перемалював коня. Власного коня не пізнав. Ґвалт
