Котовський, пів молдаванин, пів Українець, найвірніщий союзник комуністів, веде свою кавалєрію в жіночих саках, у соломяних брилях із квітами, у портєрських червоних кашкетах, із червоними зірками скрізь на чолах, на спинах, на грудях, у гривах кінських позаплітувані…
Наказ має — по заняттю Одеси знищити опертя Південної ґрупи Українців, опертися на Дністер і вдарити на Роздільну. Одесу взяли — уже Мішка Япончик, випадковий маршал комуністів і вождь бандитської Молдаванки, плюндрує, грабує, забиває, у лайку апашів одеських большовицькі гасла вплітаючи.
У бік Дністра котиться Котовський.
На Тираспільській дорозі, широкій як вулиця серед нагого степу зустрічає дві тачанки з кулєметом і шість ворожих кіннотчиків.
— Знищити, — в сідлі підноситься, адютантові показує, сам високий, чорний, губи прикушує.
— На кулємет? — каже адютант.
— На кулємет! — каже Котовський глузливо, — і то ти поведеш, голубок.
Тут мовби струмки запаленої нафти почали шосою й полями розливатися — скачуть чорно вбрані котовці. Один другого переганяє, один другого не розпізнає — кричить. Шаблі наголо, — капелюхи з квітами злітають.