лися до його рани. Куля пройшла стегно, утворивши малий отвір влету і велику кратеровату рану вилету на передній частині тіла.
— Петька, тебе ранили ззаду, — гукнув дехто схвильований, і додав непевно: — В тебе стріляв хтось з наших.
— Я знаю хто, — відповів Петька Клин блідий і, хоч не знав, хто стрілив, але прагнучи зістатись провідником до кінця, додав: — Я піймаю його ще.
Петька спробував сісти, але застогнав і схилився зомлілий, поклавши голову на чорній рейці.
Це була, здається, єдина правдива перемога, що її „блатні“ мали над „фараонами“, єдиний факт, коли „фараони“ втікали панічно. Як нагло почалася та своєрідна війна, так нагло і скінчилася. Тіні злодіїв з револьверами і гвинтівками розтанули в сутінях жовтавих домів і льохів одеських передмість, поховалися в розгалужених катакомбах. Се був звичайний нальот, тільки на широку скалю: нальот десяти тисяч злодіїв.
Петька Клин ранений не лежав довго. Не знищили його свого часу кілька літ каторги, не знищила його й рана.
Тимчасом денікинці віддали Одесу большовикам.
На Молдаванці кіно „Уранія“ функціонувало уже від четвертої, зима девятнацятого року була тепла в Одесі, і двері кіна були широко відчинені: крізь двері виливалося на вулицю триндикання струнної оркестри і голосний регіт і свист гляда-
