чого, він зміряв вправним оком в огні будинок, і нараз, кинувшися вперед, як голодне звіря, почав видрапуватися по ринвах і рурах на дах дому. Гаряче залізо пекло йому руки, ринви не раз відламувалися під його тягарем, але він ліз уперто і зближувався до ціли.
Юрби замовкли. По правім і по лівім боці стояли сотні людей, залюднивши довгу вулицю.
Вкінці Мацан станув на даху, однак усі мовчали, вдивляючися в його сильвету. Начальник патролі взяв папіроску, постукавши нею об металеву папіросницю.
Майже одночасно з трохи розгубленою, сильветою Мацана випірнула друга сильвета, звинна, рішуча, напружена. Випірнула, поклала награбовані речі, і два вороги кинулися один на одного. Не билися на ножі: душили один одного, дряпали кіхтями, кусали оскаженіло і сліпо. На долі сотні голів колихалися до такту їх боротьби. Офіцер як став із незапаленою папіроскою, так і зостався стояти.
Петька Клин був трохи меньший від свого противника, але жорстокість, радше якесь право на жорстокість сповнювали радістю усе його тіло. Він чув, що його ворог слабне, і з прокляттями без сенсу й розуміння тягнув Мацана на край даху.
Там і зависли вони, дві чорні постаті, облиті червоною загравою, безлиці і нелюдські, часом показуючи білі немилосердні ікли.
Мацан упав. Петька гнітив його груди коліном, душність відбирала поконаному чуття, — сліпий, глухий і безпамятний полетів він на діл, на балки і дошки в полумї.
