Нема Мокрини в кухні.
А на горищі — дриготливе світло свічки. Скриплять сходи і віє сухою половою й задухом.
Коло розломаної скрині стоїть він і вибирає срібні та цінніші речі.
Обернувся, витяг револьвер. Зблід.
— Ви, панночко, не галасуйте. Ми без грошей не можемо. А я йти вже мушу від вас, панночко.
А Ганнуся не боїться револьверу, Ганнуся дивиться на нього і каже в самі його уста:
— Нащо ви розбивали скриню, — яб сама її вам одчинила.
Він пригортає Ганнусю, і солодка чорна заслона поволі сповиває світ. І вже нічого не чує — тільки солоність на устах, душність, і — сходить із сходів.
Лишень на малу мить стає вгорі і дивиться вниз, у темряву. На малу мить заплющуючи очі.
Звідти дивиться на неї повінь. Женуться швидкі, владні маси води, пролітають великі льодини, і от мала крижина, що здригалась при самісенькому березі, відірвалась і поплила все швидше, все швидше. Без берегів.
