Сальєрі
Всі кажуть: правди на землі нема.
Але її нема і вище. Певен,
Це ясно так, неначе звична гама.
Родивсь я із покликанням, з любов'ю
До музики, — високого мистецтва.
Дитиною, коли звучав орган
Висо́ко — в старови́нній церкві нашій —
Я слухав і заслу́хувався: сльози
Розчу́лення з очей моїх текли.
Заба́вки ма́рні рано я покинув,
Нау́ки, до музи́ки непричетні,
Я ви́креслив навік. Одній музи́ці
Віддав я си́ли всі свого життя...
Я став — реміснико́м: своїм перстам
Надав слухняну і суху — рухливість
І вірність слуху. Звуки — підкорив.
Музи́ку — розіп'яв, неначе труп.
Гармо́нію — дошку́льно переві́рив
Алге́брою. Й лише́нь тоді я зваживсь,
Піднаторілий у нудні́й науці
Відда́тись тво́рчій насоло́ді. Я —
Поча́в твори́ть, — у ти́ші, в таїні́...
