Сторінка:Юрій Отрошенко. П'єси і переклади співаної поезії.djvu/139

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

Юрій Отрошенко



... Де ж — правота, коли небесний дар,
Безцінний геній — згу́бно надається —
Не за труди важкі́, самопоже́ртви,
Не щи́рій ві́дданості — в нагороду?!
А осява́є — легкова́жну вдачу
Гульві́си ю́ного?!
О, Моцарте!... О!..


Моцарт (входить)
Побачив ти!.. А я хотів — маестро
Поя́вою рапто́вою — розважить!..

* * *

Моцарт
Коли б усі — отак сприймали силу
Гармонії! облиш: тоді б не зміг
І світ стоя́ти, бо ніхто б не став
Про спра́ви дба́ти, — про земні́, житейські!..
Всі віддали́ся б вільному мистецтву!..
Нас мало — о́браних, щасли́вців ві́льних,
Таких, що зиск огидний відкидають, —
Єдиного прекрасного жерців.
Ти зго́ден?.. Та чого́сь заслаб я, ра́птом,
Мені щось — зле́, піду, засну́ — на час.
Прощай!..

Сальєрі
Добраніч!..
Ти засне́ш —
Надовго, Мо́царте!.. А що, як він —
Прави́й, і я — не геній?! — Чи то — правда,
Що ге́ній і злочи́нство, та́к, — дві ре́чі,
Ге́ть, — не́сумісні?! Ні, неправда:
А Бонаро́тті?! — Чи то — бре́хні все,
Затя́ті, і не бу́в ніќоли
Уби́вцем — будівни́чий Ватікану?!

115