Орлик
Чи ж вийдеш ізнов, як тебе я гукну?!
Малашка Ну!..
Орлик
Чи ж любиш мене?! Дай, тебе пригорну!..
Малашка Ну!..
(Цілуються і зникають у кущах)
Мазепа
Моя ти безнадія, таємниця!
Я так з тобою хочу говорить,
Що слів нема чи я верзу дурниці,
Й думки, й слова — сполохані жар-птиці,
А в серці ви́рій арфами бринить!..
Я так з тобою хочу говорить!..
(Нездоланно тягнуться одне до одного, безтямно цілуються. Звуки танцю наближаються. Закохані приходять до тями і зникають у гуща́вині саду.
На кін виходять музи́ки, танцюристи. Ними милуються Кочубей, Кочубеїха, їхні гості. Згодом — Мазепа з Мотрею. Тано́к і співи тривають. Приєднуються до танцюристів і Орлик з Малашкою)
Мазепа (маючі на увазі Мотрю — до решти присутніх)
Хотлося б мені… вік бути ніжним!..
Й святим, безгрішним, наче херувим!..
Проте, коли гримить гарматний грім,
І сунуть орди злим шляхо́м грабіжним!..
(Господиня з Мотрею розносять келихи, пригощають)
Хай істина нам сяє дорогим
І сталим каменем міцним, наріжним!..
(Мазепа, підносячи келиха, звертається до господарів, гостей, танцюристів, зокрема, до Орлика з Малашкою, що відхекуються після танців)
Хай не минають радощі цей дім!..
Віват — хазяїнам! І всім присутнім!
