(Кочубей хоче іти геть, Мазепа стримує його на знак зами́рення)
Стрива́й,.. ще́ два́-три слова!.. — Не гніви́сь.
Що́ — юнь, краса!.. Дивись, не помились!..
Ось був,.. а вже й нема:
вмер! зрадив! згинув!
Лишивши удову й малу дитину.
Оце таке́ — за молодим життя!..
Тобі́, бода́й, рове́сник я за ві́ком…
Вже ге́ть… Та, кров моя іще буя́!..
Й ще, певен, буду до́брим чоловіком
Й щасливою обраниця моя!..
Зживе́ться-злюбиться, як перебро́дить!..
І рана ж затягається у шрам!..
Хіба́ ж ми во́льні зна́ти, скільки нам
Господь призначив кожному? Й чи ж шко́дить
Ві́к, до́свід, й зва́ж, свідома, мудра хіть?!
Що вже не загляда в чужі городи!
Бува́, за ві́ком патріа́рх скрипить,
А все живе́, ще й — діточо́к заводить,
Неначе грішний з Євою Адам!..
Лиш зго́ду да́й і буде все́ — чудо́во!
Кочубей (йому не до душі оця розмова)
Живи́й я до́ки,.. й це — останнє слово,
А Мо́трі я за те́бе не віддам!..
(Кочубей, стриво́жений і роздратований розмовою, шви́дко йде ге́ть)
Мазепа (багатозна́чно)
Зажди́ ж,.. тає́мний вра́же мій!.. Сліда́ми —
Твоє́ї зра́ди!.. — Ви́казу — рядка́ми!..
Вже́ слі́дство йде́!.. Госпо́дь тебе скарай!..
Цареве бидло!.. Бу́де!.. До́сить!.. Кра́й!..
