Коли б то зна́ли ви, як се́рцю — спрагу жи́ти —
Дарує серце дру́га!.. Ви б, не боючи́сь,
О, ні!.. — на га́нок мій, щоб відпочи́ти,
Немов сестра мені, прийшли́ б колись…
Коли б то зна́ли ви, як я люблю́ вас! Зна́ли,
Як — гли́боко люблю!.. Що се́рцем, молоди́м,
Й не зна́ючи!.. — мене ви — зігріва́ли!
Ви б, мо́же буть…
Ви б, мо́же буть, — ввійшли́ б — до мене в дім!
Спи́, дитя́ моє! Хай скорі́ш, в добру ми́ть
Сві́тлий сон тебе приспи́ть:
В ня́ньки я тобі взяла
Вітер, Сонце і Орла.
У гнізді́ Орел сидить,
За горо́ю Сонце спить,
Ві́тер після трьох ночей
Не стуляв іще очей.
Ві́тра — ба́тько запита́в:
“Де́ ти до́сі пропада́в?
Мо́же, зо́рі переймав,
Мо́же, хви́лі підганяв?»
“Не чіпав я хвиль морських
І зірок тих золотих;
Я дитя охороняв
Й колисаночку співав!..”
Спи́, дитя́ моє! Хай скоріш, в добру мить
Сві́тлий со́н тебе приспить:
В ня́ньки я тобі взяла́
Ві́тер, Со́нце і Орла́…