Ой, сумна картина: хмари і дощі́,
Ви́мокли дерева, трави і кущі…
Мокра гороби́на проситься у дім,
Мря́ка наступає, стелеться, як дим…
Щось зана́дто, о́сінь, ра́но ти прийшла,
Іще пра́гне се́рце — со́нця і тепла!
Іще пра́гне серце — сонця і тепла!
Всі тобі не раді, а найгі́рше ти́м
Бі́дним і убо́гим і немолодим!
Ді́ти бідола́ги пла́чуть і тремтять
Й по́ночі у хаті з холоду не сплять!
Ані кожуши́ни, ані трі́ски дров,
Від одної ду́мки вра́з — холо́не кров!
Від одної думки враз — холоне кров!
Ось — бліди́й, старе́нький, сам, в самотині́,
Як він прагне — со́нця, со́нця повесні!
А оце, як жо́вте ли́стя шерудить,
В се́рці щось — коло́тить, щось йому — боли́ть!
Рано, рано, осінь, ти до нас прийшла!
Не діжда́ти кволим — сонця і тепла!
Багатьом — не бачить — сонця і тепла!
Ота́к забути, Бо́же мій,
Все наше ща́стя?! Ні́, не́ смі́й!
Згада́й — ту зустріч і розмову,
Ту мить, — раптову, випадкову!
Згадай — рай перших хвилювань,
Весь світ — чарівних сподівань,
За все, що в нас могло б ще бути!
Отак, зненацька, все — забути:
