Сторінка:Юрій Отрошенко. П'єси і переклади співаної поезії.djvu/34

/7 'сси і переклади співаної поезії Сцена 5 (За лаштунками Мотря, яка сумно співає “В кінці греблі”) Кочубеїха (У своїх покоях, роздратована) Що маю я?! Що мушу я робити?! Ось персні, засоби його мети!.. Жаль, всі не встигла я перехопити Облесливі, спокусливі листи! Кочубей (Входить, заклопотаний) Ну що за… нісенітниця така! Всё Мотря — казиться! Кочубеїха Тож, хай — в світлиці Одсидить — час!.. Сама, в одній спідниці И зачинена!.. — Аж доки хіть баска Вгамується! В зухвалості гидка!.. Кочубей Мене прокльонами не ізляка! Покається! Адже ж душа — не криця! (Із жалем, констатуючи) Прийшла пора: зірвалась, чарівниця! Й на всіх за тёе ж — і кричить, і злиться, Аж — кидається! Гріх, а не дівиця!.. (А всё ж — яка!.. От!.. — бісова дочка!..) Кочубеїха Обговтайся! На нас іще гірка Й жахливіша за все чекає справа: Тобі й мені — ганьба! Гримить Полтава! Й в Батурині “відзначилась” дочка. Кочубей А вже й Мазепа!.. Всі труди і сили, Щоденний хліб і мрії — з півжиття

26