Юрій Отрошенко
Ми, козаки! достойно з ним ділили,
Завдань державних підіймали брили,
Й один до одного ми знали співчуття!
Тебе й мене — ославить! За Мотрону —
Його скараю я, я — вірний трону!
Мазепи розгадав пекельну гру
І вимагатиму його до страти!
Знов відпишу, як є! Царю Петру!
І мусить цар Петро його скарати:
За задуми його не до добра —
Із Карлом! Й з польським королем за змову!
І бачить Бог, що не збрешу, стара!
За зраду Юди, світську і віськову,
Й Старшинську Раду зрадити готову!..
Кочубеїха (Під 'юджуючи)
Як цар скара Мазепу за обман…
Так,., може статись,., —бачу:
тй-Г етьман!..
Отримаєш за відданість і службу!
Московського царя подяку й дружбу!..
Кочубей (Підхоплюючи)
Як цар скара Мазепу, і кати
Зламають моїм недругам хребти!..
Хоч — гріх! І — зась! отак інтригувати:
Ми всі, на жаль, — бездарні дипломати.
(Кочубей, вдячно поцілувавши дружину, заклопотано йде геть)
Кочубеїха (Наодиниці сама до себе)
Бодай своє життя занапащу,
А за ганьбу Мазепу — не прощу!
І Мотрю маю з того пильнувати!
Хоча, як жінка, здатна відчувати,
Кохати! Каюсь на самотині,
Що мучусь над усе не з того, ні!..
Сторінка:Юрій Отрошенко. П'єси і переклади співаної поезії.djvu/35
Ця сторінка ще не вичитана