в психіятричному є — так Іван Федорович людина психічно цілком здорова. І батько його був психічно здоровий. І дід теж.
Те, що з ним скоїлося, — зветься у відповідних обіжниках та газетних дописах, — „громадським навантаженням“.
Іван Федорович ніколи не бачив опери „Севільський цирульник“. Опріч мандрівного штукаря, що свої грецькі горіхи (на-превеликий подив глядачів) знаходить в очіпку селянки, — Іван Федорович у своєму селі нічого не бачив.
Але якби побачив згадану оперу, він сам до себе звернувся б уже не „Іване Федоровичу Кендюх“ а:
— Іване Федоровичу Фіґаро!
Прізвище хоча й трохи еспанське, але й у нас теж його можна вживати. Бо й у нас екзотики досить.
Приїхала комісія до села й захотіла перевірити особовий склад сільської адміністрації та громадських діячів. Почала вона викликати:
— Голова сільради!
— Я, — виступає вперед Іван Федорович.
— Голова КНС!
— Тут, — ще на крок бадьоро виступив Іван Федорович.
— Голова сільсько-господарського товариства!
— Є! — відгукується зовсім весело Іван Федорович і наближається до комісії.
— Секретар осередку!
