Відпротестувавши, громадянин обтер бороду і, ледве тримаючись від знесилення, каже:
— То дайте мені попереду валеріянки, я прийму, а потім вже заповню вам хоч сто сорок анкет!
— Е, ні! — ввічливо всміхнувся лікар. — Не можна. Ви ж вип'єте валеріянку, а потім втечете і не заповните анкети. Знаємо ми вашого брата.
Лікар був далекозорий. Він розумів, що тільки під загрозою пароплавної хитанки можна примусити вдячного пасажира заповнювати анкети. Прийме валеріянки й втече: пропаде даремно радторгфльотівська анкета. І не знатиме Радторгфльота, до якої національности належала людина, що випила 15 капель казенної валеріянки!
Озирнувся навколо очима зацькованого кролика бідний громадянин — немає порятунку. Попався таки. Двері замкнені, люк маленький, в море не вистрибнеш, на столі біліє анкета й злорадно всміхається своїм першим пунктом: „а хто був ваш дід, га?“..
І заридав бідний тарифно-відпускний.
— Діду, діду! Соціяльний діду! Чи чуєш мої муки? Добре тобі, діду, коли ти не їздив пароплавами Радторгфльоти й не користувався з відпочинку, а нам, онукам, за тебе, соціяльний діду, доводиться на цьому світі терпіти!
І заплакавши дрібними сльозами, громадянин заповнив геть усю анкету від першого до останнього рядка.
