Вдерся він до лікаревої каюти, ледве на ногах стоїть, схопився обома руками за одвірок, — і репетує:
— Ва-ле-рі-янки!..
Лікар помацав пульса в нашого громадянина, похитав, як і всі лікарі, головою (лікари завжди хитають глибокодумно головою, — це разом з латинською мовою рецептів справляє вражіння на пацієнтів), поліз до аптечної шафи, пошарудів там чимось і дістав відтіля…
Валеріянки? М'ятні каплі? Калі броматі?
— Ні.
Аркуша. Звичайного, білого аркуша паперу, — і поклав перед пасажиром.
— Це що таке? — повний жаху питає громадянин, що поїхав відпочити від усього, від чого належить відпочити.
— Нічого, — заспокоює лікар. — Пишіть. Це — анкета…
— Та ви помилилися! Мені не анкети треба. Мені б валеріянки!
— Ось тому саме й треба заповнити анкету, бо раніш, ніж дати вам 15 капель валеріянки, Радторгфльота повинна достеменно знати хто ви, хто ваш дід, і чи соціяльно безпечна ви людина.
Відпочивальник наш хотів щось відповісти, але знову позеленів, схопився за черево, зігнувся і… знову запротестував проти хитанки, проти шторму, проти анкет і проти всіх таємних і одвертих ворогів тарифно-відпускного. Лікар терпляче чекав.
