і не „туда“ він, а тут він, то, може, й не плюнув би і зайшов би спокійнісінько у „Дворец Труда“.
Але він цього не знав. Бо він вірить столичним вивіскам та столичним годинникам.
І пішов незаможник у готель „Червону“ земляків поспитати, що це за халепа діється на вулицях міста Харкова? Поки від одного годинника до другого йдеш — ціла доба проходить. Коли хочеш чесно шукати потрібний будинок — треба йти „туда“, а куди саме „туда“ — кат його зна.
І рішив наш бідний незаможник — ніколи не цікавитися часом на вулицях Харкова. А також не шукати будинків по вивісках.
А коли доведеться знову до Харкова на з'їзд їхати, — обов'язково свого хатнього півня в торбинці захопити.
Цей не обдурить. Правду скаже.
А коли, щоб знайти потрібний будинок у Харкові, треба йти „туда“ і більш нікуди, то, щоб неодмінно знайти адресу, йти завжди назад.
Не туди, куди вказано, а назад. Назад і назад.
Тоді знайде.
