вельмишановна містрис Иолопкінс… Тим гірше для містера Колюмба! Значить, він так штучно замаскував свою бомбу, що її й досі ніде не знайдено! У всякому разі, — страта відбудеться за два тижні, і взагалі — купуйте підошви тільки фірми „Леслі Стронґ та Ко“…
У день страти Колюмб одержав багато співчутливих телеграм.
Від Мекдоналда:
— „Душею з вами. Нема кращої долі для справжнього християнина, як умирати мучеником! До побачення. Ваш Рамзай…“.
Від Пілсудського:
— „В своєму останньому слові, сідаючи на крісло, не забудьте нагадати кому слід про великопольські кордони 1772 року“.
Від Чан Кай-ші:
— „Бадьоріш. Висуваю проект електрифікації страт у Китаї, замість кустарної „удавки“. Кланяйтеся студентам, що я їх розстріляв у Шанхаю“.
Від добросердої Маргарити Бонфельд:
— „Скажить, а це не страшно?“.
Коли Колюмба вели до електро-крісла, він слабо усміхнувся і сказав:
— Неуважна я людина… Дуже неуважна.
— А що? — підскочив до нього тюремний доглядач. — Забули чого?
— Забув. Відкрити Америку я відкрив, а закритити назад забув. Скільки неприємности тепер для всього світу!
