Міністри зайшли обидва разом із двох протилежних дверей. Двері за ними зачинилися щільно. Поза дверима залишилися легіони фотографів, репортерів і просто ділового люду. Ці двері кімнати побачення зачинилися на півтори години. Зачинилися для всього світу. Навшпиньки ходили не лише в готелі, і не лише в усій Швайцарії, але і в Лондоні, і у Вашінґтоні, і в Токіо…
Міністри зайшли, поздоровкалися і намагалися один одному щось сказати. Але боячись, з міркувань дипломатичних, не наговорити чогось зайвого, промовчали й мовчки пропонували один одному портсигари. Тонкий, подагричний міністр узяв у гладкого, водянкового — і навпаки.
Потім обидва сіли до столу.
Дипломатичні традиції вимагають ласкавости. Тому один з міністрів упустив серветку, щоб дати змогу другому показати свою ласкавість і підняти її. Тоді другий упустив виделку — і перший негайно мав змогу показати, що він цілком поважає свого колегу і цілком лояльно ставиться до його країни.
Потім того вони почали їсти.
Побачення було ділове. Зав'язалася дуже жвава розмова.
— Хм… — сказав один, запхнувши в рота устрицю.
— Хм… хм… — відповів другий, розглядаючи зосереджено келих з вином на світло, чи немає,
