Імам закрив обличчя руками й кинувся тікати. Він бігав навколо водограю. Емір-хан нагнав його і ще раз стьобнув його по спині.
Чалма скотилася з голеної голови імама і він утік за густу колонаду в темряву, куди сонце навіть у день не зазирає.
Муштехіди з жахом стежили за розгніваним губернатором, колишнім конюхом і нині приятелем Реза-шаха. Потім, схаменувшись, вони повтікали.
На широкому кам'яному подвір'ї залишилася самітньо лише чалма імама, біла з жовтою косою смугою.
Потім кінноґвардійці посідали на коні і на чолі з Емір-ханом рушили до міста. Автопанцерник захрипів і, зробивши крутий поворот, теж поволі рушив за ними.
Другого дня Емір-хан приймав у своїй авдієнц-залі духівництво. Він вийшов до нього похнюплений і серйозний. Мулли опустили очі й чухали спини. Імама серед них не було.
Емір-хан мовчав і дивився на муллів. Мулли мовчали і не дивилися на губернатора.
— Я скликав вас, — почав поволі Емір-хан, не спускаючи очей з муллів, і замислився. — Я скликав вас, правовірні й носії плаща аллахового, щоб прилюдно вибачитися перед вами та імамом…
Він спинився.
