Останніми часами дуже часто позираю на свій партквиток. Настрій, знаєте, трошки теє… то статтю Ярославського на ніч прочитаю — і присниться таке, що прокидаєшся з такою кислючою міною, немов березової кори об'ївся. То про справи астраханські прочитаєш…
Отже, позираю я часто на свій квиток, як ото у вересні позирають на останній промінь пізнього літнього сонця. І от, дивлюсь якось, — зносився мій партквиток геть чисто. По краях жовта палітурка потерлася, аркушики для майбутніх членських внесків на 1932 рік (дай, господи!) повипадали, — взагалі амортизується в мене партквиток. Все на світі амортизується, ну й партквиток теж…
А ви ж знаєте, що для мене партквиток? Стаж у мене, правда, не дуже то великий, тільки з 1923 року. Алеж революційний стаж у мене такий, що дай бог усякому! Я тому й на чистку спокійно чекаю. Був я в опозиції самодержавству, ще коли вчився в третій клясі реального. Обіжник попечителя округи забороняє палити реалістам
