цигарки, а я — на ж тобі! — забираюся в убиральню та ще й підчас лекції закону божого, виймаю з кашкета цигарку і протестую проти самодержавства і через ніздрі, і через рот. І репресії за це мав. Двічі без обіду залишали. Та хіба ж усі ревзаслуги минулого згадаєш?
Бувало оце застукає мене директор з цигаркою в убиральні, — та трійку за поведінку, а я негайно в опозицію самодержавству:
— Як? Мене? Та ви забули, що батько мій дєйствітєльний статський сов… чи пак, робітник від варстату. І… хм… Ну-да!
Так і шмалю. Взагалі, непримиренну позицію займав щодо всієї системи царсько-поміщицького уряду.
Тому й кажу, що дуже дорогий мені партквиток. Я ховаю його в шухляді разом з сорочкою, в якій мене христили, та свідоцтвом про надання мені чину штабс-ротмістра вологодського драгунського його величности герцога Віртенберзького полку.
І дуже мене турбує, що квиток цей зношується і псується. Дуже. І ось хочу я підшукати футлярчик для нього, щоб охоронити від усякого лиха та напасти. Там його і триматиму завжди. Охайно й приємно. Бо всеж, міркую, квиток аж до 1932 року (дай, господи!), це значить три роки носити, поки новий видадуть.
Отже, пішов я до книгарні, вибрав собі футлярчика шкіряного, — продають отакі, півтора
