З'являється до мене в канцелярію якийсь громадянин, — в старенькому перелицьованому пальтечку, — борода й лисина.
— Драстуйте, — каже, — я єсть трудящийся Гадюкін. Одкриваю, — каже, — невеличке мануфактурно-ковбасне діло. Прийшов покалякати, як і що.
— Балакати, — кажу, — тут довго нічого. Беріть, громадянине Гадюкін, патент і все тут.
— Так то воно так, — каже, — це й я знаю, що патент. Але чи не буде у вас колишнім пролетарям якоїсь пільги?
— Хоч і пальтечко — кажу, — у вас перелицьоване і лівий закаблук у вас трошки оббився, алеж — кажу — відкіля я знаю, що ви справді колишній пролетар, а не, вибачте, хамелеон?
— Хамелеоном, між іншим, — каже, — ніколи я не був, а двірником справді був, а коли хочете, то ось вам мої документи.
Вийняв документи, подає. Беру, читаю — і прошу:
— Сідайте, коли так, прошу!
Щож, справді був радянським двірником, охороняв будинок ще 1919 p., коли мало хто на радянську службу йшов. Та ще й як охороняв! Жадної копійки не одержував, від утримання відмовився, жадної ганчірочки не давав нікому винести з двору. Доглядав за всім пильно та уважно.
І хочби власний будинок це був! А тож конфіскований! Правда у нього ж таки, у Гадюкіна, конфіскований. Його будинок був, та став
