народній, — алеж, як він його оберігав, ставши двірником! Як свій власний. Жадної шибки не давав вибити, а рік був 19-тий, тривожний, радянська влада ще не зміцніла якслід, ворог був недалеко, а він відважно оберігає народне добро, нікого й близько не підпускав.
Добрий двірник був. Чесно ставився до народнього добра.
Ну, бачу таке діло — і не став навіть спонукати його патента брати на своє мануфактурно-ковбасне діло. Що з пролетаря візьмеш? Як то кажуть, тільки ланцюги. А ланцюжок був у нього, дійсно, на жилетці. Це я вже потім запомітив, коли почав у нього вдома бувати.
Запросив він мене якось обідати. Чому з пролетарем не пообідати? А з ким, з буржуєм обідати, чи що? Я завжди пролетарів поважав. Пішов. І ще тричі ходив. Нічого — добра людина. Сам собі від усього відмовляв, а каракулевий комір на шубу мені справив таки, коли зимові холоди настали. Така, знаєте, чутлива людина, дарма, що пролетар.
А тепер тягнуть мене, — чому я за колишніх двірників стою? За кого ж — за буржуїв, за непманів стояти? Не на того напали…
А то ще паяють — що знюхався з непманом Холуйкіним — чималим непманом. Це правда, що непман. Правду нічого ховати. Я завжди за правду. Непман так непман, так і кажу. Двірник — то інша річ, а от непман, — непман і є.
