Так ось, обвинувачують мене — з непманом Холуйкіним, мовляв, злигався. Правда, ходив до нього додому, в карти грали. Що правда, то правда. Грав, і не раз вигравав у нього. Та хіба ж я просто грав з ним — так собі, сів за стіл і вшкварив у двадцять одне. У мене, коли хочете, була тут клясова лінія. Експропріяція буржуазії — ось моя мета була.
Так ти, значить, непман? Буржуй? Шкуру дереш з бідноти? Пузо наживаєш? Годі! Туз, козир, війна палацам, — давай монету. Нічого кров ссати. Давай награбоване, сучий сину!
А той якось дуже охоче програвав. Чув, собака, мою соціяльну правду. Знав з ким діло має. Програвав награбоване так, що за вечір і сотню програє інколи.
Отаку безпощадну лінію провадив я, аж поки якесь стерво не взяло та не накапало до прокуратури; мовляв, фінінспектор отакий хабаря бере!
А який же це хабар — судіть самі, коли це експропріяція буржуазії?
От тепер хожу знятий з роботи і на суд чекаю. А за що, товариші любі? За те, що свій обов'язок виконував. Що двірника приголубив, що акулу в лещата взяв?
За що ж мене тепер, — товариші, брати любі?…
