Одного разу він прокинувся з важкою головою (напередодні: шість комісій, чотири підкомісії, два пленуми, — один поширений), випив шклянку холодного чаю, взяв теку і поплентався до своєї установи.
У „швайцарській“ його ніхто не стрів, ніхто не підвівся на зустріч. Дві металеві підойми схопили його пальто й повісили на гачок.
Він здивувався й пройшов через загальну канцелярію. Дивна річ! Уже десята година, усі столи на місці, підлогу виметено чисто, а біля столів нікого немає.
Стоять на столах якісь машинки, аритмометри, манометри, хронометри й усякі автомати. Автомати самі клацають, пишуть, підраховують; папірці, немов метелики, літають з одного столу на другий, підшиваються, або потрапляють до якіхось скриньок з написами:
— „Терміново виконати“.
Пройшов далі, двері кабінету самі відчинились. Зайшов — бачить, у нього на столі якась мармурова дошка, а на ній кнопки, важільці.
