І заступник зава підвідділу, пускає далі фоєрверки з очей, сідає до столу і пише догану кур'єрові за ледарство.
Кур'єр сидить у темному куточку й сумує. Але гнів, перейшовши всі ієрархічні щаблі, знайшов уже собі вихід: кур'єрові догана — і всі втихомирилися.
О 4 г. вельми відповідальний товариш з полегшеним серцем і обважнілою текою йде додому.
Він уже забув за все. Іде він додому, вимахує текою й приємно мріє:
— А чого мені ще треба? Апарат у мене ідеальний, працює на славу. Склад зразковий. І чого мені ще бракує?
— Газ-е-е-т! — хрипить над вухом вельми відповідального товариша.
Тут вельми відповідальний товариш згадує, що забув в установі свою куплену вранці газету і що не прочитав замітки про себе.
Він виймає п'ятака, купує газету, зідхає, дивиться уважно у відділ, де завжди пишуть за нього робкори, справді знаходить там своє прізвище і…
І переконується, що прізвище таки його, ініціяли його, і установа його, мова йде таки за нього, але… але цього разу вже його не лаяли, як завжди, а навпаки, за щось навіть похвалили.
Жадної лайки.
