Він кличе до себе, за додільною ієрархією, секретаря.
— Скільки разів говорив, — кричить він, — що треба відремонтувати новий екіпаж і купити нові колеса. Що до цього часу зробили?
Гнів замів перекидається на секретаря.
Той біжить до своєї кімнати, хапає дзвоника зі столу, дзвонить розпачливо. У секретаревих очах теж фоєрверки, але трохи менші, ніж у зама й у зава, бож він — тільки секретар.
Він викликає зава підвідділу. Зав підвідділу тихо втискується в двері.
— Балянс! — кидається на нього з кулаками секретар. — Три місяці балянса складаєте, батькові вашому біс!
Зав підвідділу летить коридором, мов експрес; сині, зелені й червоні вогні сипляться йому з очей, але трохи менші, ніж у секретаря — і кидається на свого заступника.
— Швендяєте! — підносить він угору руки, наче закликаючи стелю за свідка, що заступник справді „швендяє“.
Заступник теж пускає відповідну порцію іскор, біжить до свого стола й усім тілом налягає на кнопку електричного дзвоника.
І ось з'являється остання ієрархічна постать — кур'єр.
— Чаю! — скрегоче зубами заступник. — Три години чай носиш, щоб тебе на той світ несло. Коли я тобі звелів чаю принести, ледащо?
