відповідального товариша, не раз протягували робкори. Місце відоме.
І що ж? Він побачив своє прізвище в цьому клятому відділі. І, побачивши своє ім'я, він навіть не почав читати замітки, бо знав наперед, що в недобрий час натрапляє він завжди на той відділ, де пишуть робкори.
І він забачивши лише своє прізвище, гнівно бгає газету, стромляє її в теку, прискорює ходу, текою вже не вимахує, а міцно тулить її до боку.
Приємні мрії про апарат, як лиз злизав.
Усі кімнати своєї установи він пролітає, мов метеор. У всіх кімнатах сидять зразкові люди ідеального апарату й риплять перами.
— Рипите! — крізь зуби мимрить вельми відповідальний товариш, мчить далі і пускає фоерверки з розгніваних очей. — Ось ви в мене порипите!
Гепнувся в своє крісло, шпурнув текою в портрет Івана Франка (той захитався) і дзвонить, кличе „зама“.
„Зама з'являється, немов гамлетова тінь. „Зами“ взагалі ходять нечутно, немов на ґумових німецьких підошвах.
— Торік у грудні, — кричить вельми відповідальний товариш, — я наказав вам скликати комісію, щоб обговорити питання про злиття „бюра зовнішніх довідок“ з „бюром внутрішніх довідок“… Що зробили до цього часу? Нічого не зробили, га!..
„Зам“ вискакує з кабінету, він розгніваний і з очей йому теж сипляться фоєрверки.
