Капрала колихало, як турецьку фелюґу в бурю, але він усеж твердо вистояв на ногах, поки висловлював свою подяку панотцеві Боніфацію за добре вино й приємне частування.
— Я — салдат! — казав він, стукаючи себе в груди. — Я — салдат! І… чому мені не випити в цій клятій пічці, що в усіх підручниках географії зветься Африкою, а на мою думку, — без 15-ти хвилин пекло!
Панотець Боніфацій поблажливо випровадив капрала й сів писати довгого листа своєму патронові-єпіскопові в Европу про свою місіонерську діяльність і дякував за надіслану скриньку вина. А наприкінці листа додав, що цими днями христив Томінґо, королька тубільного племени, що його „ваша превелебність зволяє знати з попередніх листів“.
Потім просив, щоб хтось з близьких його превелебности підшукав патрони для „Парабелюма“ (калібер отакий, марка отака), — тут їх не дістати, а місіонерська робота така важка!..“
